Висвітлено теоретичні й експериментальні аспекти готовності майбутніх вчителів до професійного спілкування зі школярами, професійні комунікативні зв'язки у педагогічній діяльності, зокрема, питання цілеспрямованого педагогічного спілкування як фактора ефективності організації навчально-виховного процесу, соціально-психологічної взаємодії і перцепції у комунікативній підготовці майбутнього вчителя. Особливу увагу приділено проблемі застосування майбутніми вчителями інтеракційних методик у навчально-виховному процесі як засобу підвищення рівня комунікативної підготовки.

Висвітлено проблеми педагогічного спілкування, педагогічної корекції конфліктних ситуацій, конфліктології тощо. Значну увагу приділено педагогічному спілкуванню, зокрема, міжособистісним відносинам у професійному спілкуванні. Детально проаналізовано техніку управління конфліктом, а також психолого-педагогічні особливості застосування інтеракційних методик.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)6-79 + Э375-36-021

Рубрики:

Історія

Католицизм

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати теоретико-методологічних і практичних досліджень з проблем професіоналізації особистості. Проаналізовано психологічні особливості діяльності перекладачів і технології їх професійної підготовки, міжособистісні варіації лідерських рис державних службовців центрів зайнятості, стилі мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації педагогів, емпатійні чинники професійної адаптації медичних сестер.

Приведены результаты теоретико-методологических и практических исследований по проблемам профессионализации личности. Проанализированы психологические особенности деятельности переводчиков и технологии их профессиональной подготовки, межличностные вариации лидерских черт государственных служащих центров занятости, стили мотивационно-смысловой регуляции профессиональной реализации педагогов, эмпатийные факторы профессиональной адаптации медицинских сестер.

Узагальнено результати досліджень провідних напрямів психолого-педагогічної науки, які стосуються феномену педагогічної взаємодії, її змісту, стуктури, функцій у контексті готовності майбутнього вчителя до професійної діяльності. Визначено основні принципи та засоби побудови програми розвивальних впливів для оптимізації здатності майбутнього фахівця до педагогічної взаємодії, проаналізовано експериментальну ефективність даної програми.

Обобщены результаты исследований ведущих направлений психолого-педагогической науки, касающиеся феномена педагогического взаимодействия, его содержания, структуры, функций в контексте готовности будущего учителя к профессиональной деятельности. Определены основные принципы и средства построения развивающих влияний для оптимизации способности будущего специалиста к педагогическому взаимодействию, проанализирована экспериментальная эффективность данной программы.

Вивчено особистісну сферу міжособистісних стосунків майбутніх педагогів. Виокремлено структурні елементи досліджуваного явища, які доцільно враховувати у ході оптимізації процесу інтеракційного становлення особистості майбутніх фахівців.

Розглянуто психологічні детермінанти поведінкових актів особистості в підлітковому віці. Проаналізовано особливості прояву конфліктів підлітків у стосунках з ровесниками і дорослими. Здійснено спробу з'ясувати джерела специфічної картини поведінки та емоційного стану підлітків у ситуації конфлікту від напруженості до епізодичної агресивності.

Здійснено теоретичний аналіз та наведено модель активності суб'єктів педагогічної взаємодії викладача ВНЗ і студента майбутнього педагога.

Зазначено, що затримка психічного розвитку (ЗПР) у дітей молодшого шкільного віку - актуальна проблема сьогодення. Вона потребує нових підходів до корекції патологічних станів у процесі фізичного виховання. Підтверджено гіпотезу про наявність взаємозв'язків координаційних здібностей із психічними процесами та властивостями. За допомогою кореляційного аналізу встановлено, що чим складніша за своєю структурою є координаційна якість, тим із більшою кількістю координаційних здібностей і психічних процесів і властивостей вона корелює. Зважаючи на результати досліджень, за перспективу взято розробку методики навчання координаційних вправ учнів молодшого шкільного віку із ЗПР на уроках фізичної культури. Передбачено, що розвиток координаційних здібностей сприятиме позитивним змінам у психічних процесах і властивостях молодших школярів.

Здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження вікової динаміки професійного самовизначення дітей з особливими потребами (7 - 11-ті класи), які мають вади психофізичного розвитку. Розкрито сутність і значення процесу професійного самовизначення учнів з особливими потребами, які навчаються в спеціалізованому навчально-реабілітаційному центрі. Указано, що значна частина молодих людей, які мають вади психофізичного розвитку, стикається із серйозними проблемами, пов'язаними з вибором професії, профілю подальшої освіти, подальшим працевлаштуванням. Мета роботи - виявити закономірності й особливості професійного самовизначення в дітей з особливими потребами в різні вікові періоди. Обгрунтовано, що своєрідність інтелектуального та фізичного розвитку дітей з інтелектуальною недостатністю не дає можливості ставити питання про вільний вибір професії самим школярем, на відміну від учнів загальноосвітньої школи. В емпіричному дослідженні брали участь школярі Луцького навчально-реабілітаційного центру. Досліджено, що найбільш чітко виражена схильність до певного типу професій відстежується в учнів 9-х та 11-х класів. Найменш чітко виражена схильність до певного типу професій у 7-х та 10-х класах. Віковий період семикласників характеризується широким діапазоном інтересів і пізнавальною активністю. Учні в 10-му класі характеризуються невизначеністю та страхом перед дорослим життям, а також розумінням того, що в них є ще час для роздумів над майбутнім життям. Досліджено показники сформованості інтересів у випускних класах (9-ті і 11-ті класи), які вказують на специфіку цього вікового періоду - перебування в ситуації вибору подальшого освітнього шляху й до якої сфери професійної діяльності варто готуватись у майбутньому; визначено чіткі відмінності в мотиваційних комплексах учнів на різних вікових етапах розвитку.

Здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження гендерних відмінностей поведінкового компоненту соціального інтелекту дітей з особливими освітніми потребами. Методи. Вибірку склали учні 7 - 11 класів навчально-реабілітаційного центру. Загальна чисельність яких склала 60 осіб: 36 хлопців та 24 дівчат. Досліджувані представляли собою групу різну за статевими та віковими параметрами. Для проведення емпіричного дослідження було використано: опитувальник "Соціальна адаптованість", тест "Визначення стилю поведінки в конфліктній ситуації" (К. Томас, адаптація Н. Грішиної), шкали самомоніторингу Снайдера. Результати. Встановлено, що хлопці більш соціально адаптовані, ніж дівчата. Це зумовлене, перш за все, середовищем, в якому навчаються діти з особливими освітніми потребами. Підтверджено, що у хлопців найбільше виражений оптимальний рівень самомоніторингу, тоді як в дівчат переважає високий рівень. Це свідчить про те, що у хлопців феномен самомоніторингу більш розвинутий ніж у дівчат. Висновки: виявлено низку статистично значущих кореляційних зв'язків, а саме: між стилями поведінки в конфліктних ситуаціях та рівнем самомоніторингу дітей з особливими освітніми потребами, а також між рівнем соціальної адаптованості та стилями поведінки у дівчат. Перспективами подальших досліджень вбачаємо у проведенні емпіричного дослідження особистісної сфери дітей з особливими освітніми потребами, вивчення основних причин, форм та проявів поведінкових розладів з метою їх ранньої діагностики та корекції.

Мета роботи - дослідити особливості прояву соціальних навичок та рівня розвитку емоційного інтелекту у дітей, що мають особливі освітні потреби. Теоретичний аналіз, систематизація наукових джерел дозволила констатувати наступне: емоційна сфера, емоційний інтелект дітей з особливими потребами має свої особливості - зниження можливостей довільної регуляції поведінки, підвищена збудливість, або навпаки загальмованість; до структури емоційного інтелекту входять самосвідомість, самоконтроль, мотивація та соціальні навички; соціальні навички - це сукупність орієнтирів і сформованих дій, що дозволяють дитині успішно соціалізуватися (прояв почуттів та емоцій, навички міжособистісної взаємодії, ситуативне регулювання емоцій, тощо). Методи. Емпірична частина дослідження грунтувалася на методиках: "Діагностика емоційного інтелекту" Н. Холла; "Опитувальник Емін" Д. Люсіна та "Опитувальник соціальних навичок" А. Гольштейна. Результати. У результаті дослідження розвитку емоційного інтелекту та соціальних навичок дітей з особливими освітніми потребами вдалося встановити наступне. Інтегративний показник емоційного інтелекту дітей з особливими освітніми потребами має переважно низький рівень сформованості. Досліджуваним притаманні низький рівень самоконтролю емоцій та усвідомленні емоцій. Показники внутрішньоособистісного емоційного інтелекту демонструють, що в більшості вибірки дослідження переважає середній рівень розвитку, що характеризується розумінням власних емоцій та здатністю управління ними. Респонденти мають певні здібності до контролю експресії, здатності контролювати зовнішні прояви своїх емоцій. Дослідження міжособистісного емоційного інтелекту дозволило констатувати низький рівень розвитку цього показника. Досліджувані мають складності у розумінні почуттів і намірів інших людей. Дослідження соціальних навичок опитаних продемонструвало високий рівень розвитку цього показника, який характеризується початковими навичками, навичками реакції на думку іншої людини, навичками планування майбутніх дій, навичками альтернатив агресивної поведінки. Водночас, навички самовираження у спілкуванні у досліджуваних мають показники низького рівня розвитку. Висновки: здійснене дослідження дало можливість визначити особливості емоційного інтелекту та соціальних навичок у дітей з особливими освітніми потребами. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні динаміки змін структурних компонентів емоційного інтелекту та у розробленні психокорекційних програм, спрямованих на розвиток емоційного інтелекту та соціальних навичок.